оповідь

автор Наташа Кадин
Чорношкірий Авраам


Тропічна спека. Високі пальми. Не прохідні хащі для більшості із нас відомі лише з книжок. В Африці проживає багато людей, для яких Європа така ж далека і не вивчена. За часів «застою» в СРСР існували програми навчання студентів з «дружніх» африканських народів. Авраам, молодий та життєрадісний чорношкірий студент місцевого університету, потрапив до цієї програми. Те , що вибір впав саме на нього збентежило Авраама.
- Вам виявлено честь поїхати на батьківщину Комунізму, - повідомив ректор університету, осяявши білосніжною посмішкою своє темне, як і в хлопця.
Невідома країна приваблювала і лякала водночас.
- І як же я поїду в країну, в якій мало хто шанує Бога і віруючих переслідують, думав сам собі юнак. Авраам походив з віруючої родини. Його батько був пресвітером баптиської церкви.
- Батьку мене направляють в СРСР навчатися до університету. Це програма обміну студентами.
- Не засмучуйся так синку, я думаю сам Бог направляє тебе до цієї країни. Ми будемо молитися про тебе весь час, поки ти будеш там.
По приїзді до Києва Авраам одразу розпочав шукати Дім молитви. На вулиці Пухова Авраама прийняли, як доброго друга. Він погодився приходити також на молодіжні розбори слова, які відбувалися в лісі, через острах влади.
На одне таке зібрання приїхала міліція.
- Ви – молоді, здібні люди, перед вами уряд і партія відкривають такі можливості для всебічного розвитку особистості! А ви, як темні, забиті люди, знову збираєтесь в лісі. Бога нема ! Нема! Чуєте! - вигукував міліціонер, що несподівано вибіг з хащі. Слідом за ним з’явилися й інші міліціонери й обступили молодь з усіх боків.
- А, хто це у вас? Міжнародний гість? - вже стишеним голосом , промовив міліціонер.
Того разу зібрання закінчилось без обурення через присутність гостя.
Після закінчення лекцій в університеті Авраама викликали до кабінету парторга факультету.
- Наближається день народження Володимира Ілліча Леніна, вождя світового пролетаріату, - виразно промовив той.
- Ви маєте вивчити патріотичний вірш.
Збентежений Авраам взяв аркуш з рук поважного чоловіка, тихенько вийшов.
Каштани цвіли, напуваючи солодким запахом, квітень такий же юний всміхався хлопцеві. Авраам зітхав: «Ну, як же відмовитись, щоб не розповідати цей вірш?»
На прикрашених до свята київських вулицях з усіх сторін на нього дивилися зображення Леніна. Думки тривожили й увечері в гуртожитку, проте втома брала своє, і Авраам заснув. Приснилася йому розкрита Біблія і скульптура «вождя» . Біблія росла у розмірах, а Ленін все зменшувався і зменшувався.
Вранці Авраам уже з полегшенням дихав.
Справді, хоч Леніна називають вождем, хто він, порівнюючи з Ісусом Христом?
- Я не розповідатиму вірш, - твердо сказав хлопець парторгові при зустрічі.
Парторг мовчки забрав аркуш з віршем з рук хлопця і відвернувся.
Треба зауважити, що в СРСР дуже шанобливо ставились до іноземних студентів.
Час перебування Авраама в Києві закінчився. Зі смутком віруючі проводжали його до аеропорту.
Він полетів до своєї яскравої багатобарвної Африки, а ми згадуємо його до тепер.